Ірина Фаріон

З нагоди річниці Валуєвського циркуляру

від 18 липня 1863 року

Далекого 2005 року як очільник РНОБ України П. Порошенко заявив:

«Ми координуватимемо зусилля органів влади для того, щоб зупинити процес закриття російських шкіл. Для того, щоб відновити групи у вищих навчальних закладах з російською мовою навчання…Ми справді займатимемося тим, щоб російськомовні громадяни України мали свій телевізійний канал, щоб був повністю забезпечений захист їхніх конституційних прав, для того, щоб не дати ані в 2006-му, ані в 2009-му, ані в подальших роках вкотре розіграти карту мови, як у 1994-му, 1999-му і як спробували це зробити в 2004 році» (газета «Шлях перемоги», N21, 26.05.2005, с. 2).

Ставши Президентом з допомогою своїх відданих посіпак (БПП, НФ, Самопоміч та ін.) і, звісно, що корисних ідіотів, він почав здійснювати свою програму згортання державного статусу української мови. Ось вони 10 кроків мовної путінізації України від Порошенка-президента:

1. Підтримав мовний закон Путіна під прізвиськами українофобів Ківалова-Колесніченка, бо першим почав маркувати свої кондитерські вироби мовою окупанта.

2. Вперше в історії Української Держави під час президентської інавгурації у стінах парламенту при святому Пересопницькому Євангелії звернувся до українців мовою окупанта.

3. Вперше в новітній історії під час новорічного привітання під час страшної війни України з Росією, яку він називає АТО, «вітав» українців мовою окупанта.

4. Вперше запропонував особливо підступний спосіб знищення державного статусу української мови через внесення до парламенту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» (вих. N1-1/488 від 2 липня 2014 року). Відповідно до цього закону, запропонував внести зміни до 143 статті Конституції України, які полягають у праві місцевих органів влади змінювати статус мови з особливим виокремленням у цьому російської мови (і це в час розпалу війни з Росією!): «Стаття 143. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи вирішують питання місцевого самоврядування, віднесені законом до їх компетенції. Сільські, селищні, міські, районні, обласні ради можуть у порядку, визначеному законом, надавати в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці статус спеціальної російській мові, іншим мовам національних меншин України».

Таким способом Президент намагається задовольнити присутність Путіна на Донбасі, позаяк саме під його тиском Верховна Рада VII скликання (крім ВО «Свободи») проголосувала за Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», де в 4 статті сказано: «Держава гарантує відповідно до Закону України «Про засади державної мовної політики» право мовного самовизначення кожного жителя в окремих районах Донецької та Луганської областей щодо мови, яку вважає рідною, вибору мови спілкування, вільного користування російською та будь-якою іншою мовою у суспільному та приватному житті, вивчення і підтримки російської та будь-якої іншої мови…» (16 вересня 2014 року). Про українську мову там жодного слова.

5. 31 серпня 2015 року ВР під тиском Порошенка і його поплічників із БПП, НФ, Самопомочі, Опозиційного блоку, Партії відродження, Волі народу (усього 265 депутатів) ці зміни, що названі «децентралізацією», а насправді – «узаконена ОКУПАЦІЯ», внесено до Конституції в першому читанні. Протести ВО «Свободи» та інших сил під ВР зупинили подальший процес внесення цих змін, через що обрано шлях знищення державного статусу української мови через освітні закони способом підвищення статусу мов нацменшин та демонстративного уневажнення статусу державної мови.

6. У липні 2014 року з ініціятиви Л. Гриневич, партнерки з НФ, у законопроєкт «Про вищу освіту», ст. 46, внесено безпрецедентно згубне доповнення з умов ЗНО про можливість писати вступні тести мовами національних меншин (пункти 11, 12). Тільки завдяки ВО «Свобода» відвойовано через підтвердження у першому читанні формулювання, що «мова викладання у вишах – державна», попри пропозицію комітету з питань освіти та науки «державна та інші».

7. Ще в травні 2014 року я ініціювала депутатське подання до Конституційногго Суду, щоб визнати мовний закон Ківралова-Колесніченка неконституційним. Щойно 13-14 грудня 2016 року відбулися відкриті усні слухання з цього питання з абсолютною аргументаційною базою про його неконституційність та антидержавність. І досі КС не ухвалив рішення з цього питання, бо на це НЕМА волі Президента, представник якого жодного разу не був присутній на процедурі слухань, хоч це передбачає судова процедура.

8. 6 жовтня 2016 року 277 депутатів ВР проголосували в першому читанні Закон про освіту (3491-д від 04.04.2016) авторства послідовних мовних геростратів чи просто малоросів: Л. Гриневич (міністр освіти і науки, квота від НФ), О. Скрипник (Самопоміч), В. Литвин (Воля народу), Т. Кремінь (Народний фронт), І. Кириленко (Батьківщина). У 7-й мовній статті під декоративною ширмою державної мови в освітньому процесі у трьох пунктах і з 7-ох ідеться про мови національних меншин, яким надаватиметься право на освіту рідною мовою коштом Української Держави. Це означає, що цей чужомовно-освітній процес здійснюватиметься за рахунок витіснення державної мови з навчально-наукового процесу.

Вже у другому читанні в червні 2017 року на комітеті з питань освіти та науки законопроєкт до цього всього отримав безпрецедентну правку від Л. Гриневич: «За бажанням здобувачів професійної та вищої освіти заклади освіти створюють можливості для вивчення ними мови нацменшин як дисципліни в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови» (пункт 5).

9. Ідею проводити навчальний процес мовами національних меншин, як це обіцяв Порошенко ще 2005 року, через внесені правки до другого читання до законопроєкту Про освіту підтримали такі депутати: Парубій А.В., Юринець О.В., Кириленко І.Г. Співаковський О.В. Геращенко І.В., Сироїд О.І., Подоляк І.І., Березюк О.Р. Скрипник О. О., Єленський В.Є., Кіраль С.І., Пастух Т.Т., Войцеховська С.М., Фріз І.В., Бригинець О.М., Гопко Г., Соболєв С., Кремінь Т. Тобто маємо цілком логічний симбіоз партії влади — БПП, НФ, Самопоміч — безідейні, брехливі, пустослівні, корисливі, лицемірні ГІБРИДИ, що цілком накладаються на певну політичну атмосферу суспільства. Вони саме ті, на яких найбільше псевдоевропейської пудри за абсолютної відсутности національного змісту та інтересу. А такий одіоз від Самопомочі, як депутат Скрипник О.О. запроваджує абсурдне поняття «громадянської освіти» замість, звісно що «національної» (ст. 3, правка N52), що, на щастя, відхилено комітетом.

Натомість формулювання «особам, що належать до національних меншин, забезпечується право на вивчення рідної мови» запропонували як правку такі народні депутати: всі свободівці — Левченко Ю., Іллєнко А., Головко М., Осуховський О., Марченко О., а також Констанкевич І., Мусій О., Білозір О., Крулько І., Соболєв Є., Кривенко В., Романюк В., Добродомов Д., Тимошенко Ю., Соловей Ю. Зверніть увагу, що серед них НЕМА ніби українськомовних львів’ян-депутатів: А. Парубія, І. Подоляк, О. Березюка, О. Юринець, Г. Гопко, О. Сироїд, О. Скрипника…

10. Саме цей пункт про навчання МОВАМИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН через створення окремих груп та закладів перенесено у Розділ 5, ст. 17 так званого мовного закону 5670д, що зумисне названий Закон України «Про державну мову», проте в ньому в 20-х статтях із 59-х поряд із українською приписано вживати ІНШУ мову, а в 6 статтях – мову нацменшин… Цей порошенківсько-медведчуківський мовний опус N5670д є найкращим продовженням закону Ківалова-Клолесніченка, бо цілком копіює його п. 3, 6 ст., («Обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи іншій сфері не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення»), подану як пункт 2, ст. 1: «Статус української мови як єдиної державної не може бути підставою для заперечення мовних прав і потреб осіб, що належать до національних меншин». Натомість у Законі України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» у ст. 14 виписано право вивчати мову своєї меншини або навчатися цією мовою, але «без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою».

Висновок простий: ці 10 кроків Президента і його поплічників – реалізація озвученої вимоги міністра закордонних справ РФ Лаврова про федералізацію України та згортання «українізації» (якої, на жаль, ніколи і не було). Понад то, вважаю, що мовне питання як визначальний чинник української державної самостійности одна з прихованих умов так званих Мінських домовленостей. Як бачимо, не про метафоричну «мовну карту» йдеться, як казав Порошенко ще 2005 року, а про засадничу загрозу існування Української Держави як самочинного суб’єкта. Без своєї МОВИ таке існування НЕМОЖЛИВЕ. Це знає і Путін, і Медведчук, і Порошенко. Прозрівайте! Особливо ті, що кинулися захищати чергове мовне рабство під номером 5670д.