Перший президент незалежної України Леонід Кравчук в інтерв’ю Politeka розповів про наростання напруги в суспільстві, ймовірність соціального вибуху і способи, які дозволять уникнути його.

– Від моменту проголошення так званої АТО минуло вже три роки. Новини про поранених і загиблих уже не перші в телевізійних сюжетах. Війна стала буденністю. Але як би все було, якби влада на законодавчому рівні війну війною назвала?

– Є чимало причин, чому наша влада не назвала війну війною. Я вважаю, що основна полягає в тому, що українська влада досі не готова чесно назвати події, що відбуваються на сході країни. Інакше кажучи, влада не готова взяти на себе відповідальність і назвати справжні причини всього, що відбувається.

– Це очевидно, але чому так відбувається, на ваш погляд?
– Аналізуючи події, роблю висновок, що влада не переконана в тому, що якщо назвати все своїми іменами, то не почнеться широкомасштабна війна з Росією. Саме тому навколо цієї теми відбуваються всілякі інсинуації та недомовленості. Все це, безперечно, грає на руку російській владі, яка є агресором і веде реальну війну проти України. Хіба що в цій війні не задіяна авіація.

– Іще цього не вистачало!
– Констатую сухий факт. Не потрібно бути великим військовим експертом, щоб розуміти, які види озброєння сьогодні застосовують. Це і танки, і ракети… Але ключовий акцент інший. Судячи з усього, прекрасно розуміючи інтереси Росії, деякі представники бізнесу і хлопці зі сходу України докладають максимум зусиль, щоб не називати речі своїми іменами, а конкретно — війну війною.

Якщо у нас немає війни, то у нас залишаються зовсім інші взаємини з Росією.

– Конкретизуйте, будь ласка.
– Скажімо, у нас зберігаються дипломатичні відносини. А от термін «війна» – це визначення категорій. Це вкрай важливо, оскільки категорії визначають зміст і демонструють те, що насправді відбувається на Донбасі.

– Влада — це, погодьтеся, абстрактно. Візьмімо конкретно парламент. Багато депутатів б’ються в груди, що вони патріоти. Чому ж досі ми не бачимо законодавчих ініціатив щодо врегулювання відносин із тимчасово окупованими територіями тощо?

– Є конституційне зобов’язання Верховної Ради ухвалити закон відповідно до сформованої ситуації. Це Закон «Про засади зовнішньої і внутрішньої політики». Чому народні депутати не виконують прописані в Конституції повноваження — величезне питання.

– Кому його адресувати – строкатому депутатському корпусу?
– А хто, крім депутатів, повинен це зробити?!

– Яку роль тут може відіграти народ?
– Якщо народ тут і може якось вплинути, то або через референдум, або через революцію. Іншого шляху для народу я не бачу. Не знаю, чи є сьогодні в Україні така можливість. Це по-перше. А по-друге, залишається відкритим питання, чи було б це зараз корисим нашій країні, з огляду на ситуацію, в якій ми опинилися?

Якщо говорити про референдум, я таку ідею підтримав би. Оголосити референдум і поставити питання про те, як люди бачать наразі відносини з Росією, як оцінюють дії України в умовах агресії і які є ефективні методи захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. А ось до революції я не закликав би, оскільки вона пожирає не лише ворогів, а і власних дітей. Для України це було б надзвичайно небезпечно.

– А вам не здається, що, навіть без урахування ситуації з Кримом і Донбасом, ми стали вимушеними глядачами якогось гостросюжетного трилера, якщо не сказати фільму жахів? При цьому із зали, на жаль, вийти не можна.
– Згоден. На цю ситуацію я дивлюся, як і всі українці, які щиро люблять свою землю, свій народ… Особисто я дивлюся на все, що відбувається з колосальною тривогою, бо з досвіду знаю, що ситуацію можуть використовувати зовсім не в наших інтересах. Тому для мене це питання дуже болюче. Нам необхідно використовувати всі рятівні кола, зокрема перетворення, іменовані реформами.

– З огляду на мляві рухи, влада не поспішає робити те, про що ви говорите. Але ситуація зараз така, що в суспільстві загострення агресії, а у багатьох людей є зброя. Не хотілося б бути поганим пророком, але ризик збройного спалаху реальний?
– Люди, звісно ж, можуть застосувати зброю, незважаючи на те, що її незаконне використання заборонено. Я спілкуюся з людьми, які зараз на сході України. Вони мені теж говорять про те, що якщо влада не мислитиме системно і свідомо, то справді є загроза того, що, на жаль, народ може прийти на Майдан уже не з голими руками. Цього мені дуже не хотілося б.

– Тобто третій Майдан ви не виключаєте. Які наслідки він може мати?
– Бути чи не бути третьому Майдану — залежить від дій нинішньої влади. Справедливість і відповідальність – це ключові питання до влади. А Конституція? Вона може бути конституцією букви, а може бути конституцією духу.

Конституція духу — це воля народу і справедливість. Ми переможемо тоді, коли влада діятиме так, як вважає за необхідне народ. Підкреслюю – народ, а не влада чи політичні партії, які, незважаючи на виклики і загрози, не можуть об’єднатися заради України.

Не можна більше жартувати з народом! Необхідно припинити демагогію і говорити конкретно: сьогодні ми зробили те, завтра зробимо інше, післязавтра третє тощо. За такого підходу виникає гарантія, що вибух, про який ми говорили, може не відбутися. А якщо цього не буде тривалий час… Що тут сказати? Ви правильно сказали, що у народу до влади зараз не просто несприйняття, а ненависть.

Основне питання, яке сповнює чашу терпіння – це рівень життя народу. Якщо народ бачитиме, що влада справедлива, він терпітиме й надалі. В іншому разі – народ бунтуватиме.

– Дострокові вибори могли б зараз зменшити напругу і дати якісні зміни?
– Не думаю, що дострокові вибори сьогодні необхідні «тут і зараз». А ось що необхідно, то це припинити захоплюватися успіхами, яких немає, і чітко визначити, що, хто і як на своїй посаді робить корисне для України. Якщо влада не усвідомить це, народ може висунути будь-які умови. Зокрема проведення дострокових виборів. Сьогодні, незважаючи на те, що народ невдоволений діями влади на всіх рівнях, час ще не втрачено. За надзвичайно складних військово-політичних умов дострокові вибори небезпечні.

– Але хто ввімкне зелене світло цьому напряму в нашій зацементованій системі?
– Це окреме питання. Ось у Німеччині, скажімо, президента обирають у парламенті. У низці інших країн також. За такої формуи влада зосереджена в руках партії, яка перемогла на виборах, і уряду, який вона сформувала. Тобто є чітка персоніфікована влада, а не колективна безвідповідальність.

Наталія Ромашова

Сподобалась новина? Розкажи про це друзям!